Хроніки Берлінале-2023: історія створення BlackBerry та токсична маскулінність

«Тотем» (Totem, реж. Ліла Авілесап)

Головна героїня фільму — 7-річна Сол (Наіма Сентіес), яка проводить день у домі діда. Вона допомагає тіткам організувати вечірку-сюрприз для її батька. Але це не просто вечірка до дня народження, вона водночас і прощавальна, бо батько Сол, Тона у виконанні Матео Гарсіа, хворий на рак.

Майже всю історію ми спостерігаємо через призму Сол, що й додає фільму незвичної перспективи. Трохи наївний погляд дитини на ситуацію наче помʼякшує і наше сприйняття. Взагалі, режисерці вдається наповнити стрічку емпатією та життям, хоча й основна тема фільму стосується, навпаки, смерті. Цікаво, що сам Тона відсутній у першій половині фільму, що дає нам змогу сконцентруватися на інших членах сім’ї, які постійно чимось зайняті, з метою відволіктися від жахливої правди.

На фоні постійно відчувається неминучість трагічного кінця, атмосфера напружена і інколи навіть неприємна. Можливо, дорослі не говорять Сол усієї правди, але до кінця фільму вона встигає все зрозуміти. Коли настає час задути свічки на торті, Тона відмовляється загадати бажання, тоді Сол розуміє, що це означає.

• 

«BlackBerry» (реж. Метт Джонсон)

У 1996 році, ще до ери айфонів, групі друзів майже випадково вдається заснувати компанію і створити мобільний телефон, який на певний час стане найбажанішим гаджетом в світі — BlackBerry. Знятий за мотивами книги Джекі Мак-Ніш, фільм канадського режисера Метта Джонсона виявився цікавою розповіддю про бум і крах одного з перших у світі смартфонів і групу канадських нердів, які його створили.

Здавалося, що ми вже бачили тисячі подібних фільмів раніше: від «Соціальної мережі» до «Air Jordan». Як виявилося, жанр докудрами досі може приємно здивувати. Фільм Метта Джонсона, який не тільки його зняв, а й зіграв одну з головних ролей, зображує історію успіху і падіння купки гіків, які створюють новий гаджет з клавіатурою тому, що в ньому прикольно натискаються кнопочки, додаючи до цього хаотичні рухи камери та купу жартів. Примітно, що знімальна група на прес-конференції була приблизно такою ж дружньою, як і в самому фільмі, і продовжувала жартувати, навіть без підготовленого заздалегідь сценарію.

• 

«Червоне небо» (Roter Himmel, реж. Крістіан Петцольд)

Десь на узбережжі Балтійського моря в північній Німеччині двоє друзів — фотограф, який працює над портфоліо, і письменник, який намагається закінчити свій другий роман — приїжджають у заміський будинок і знайомляться там з Надею (Паула Бір). Фотограф Фелікс (Ленґстон Уйбел) відкладає свої мистецькі спроби на другий план і дозволяє собі спокуситися нескінченними можливостями літа. Натомість, письменник Леон (Томас Шуберт) постійно залишається в будинку з пачкою сигарет і зростаючим відчуттям несправедливості.

Історія розгортається упродовж декількох днів і простежує емоційні та психологічні складнощі, які виникають, коли герої зустрічають Надю, спочатку невиразну, інтригуюче невловиму фігуру в червоному, за якою Леон вуайєристично спостерігає здалеку. Зі зростанням сексуальної напруги, зростає і небезпека через поступове наближення лісової пожежі, яка стає досить сильним образом. Герої знаходяться на передовій надзвичайної кліматичної ситуації. І вони не помічають загрозу, поки не стає надто пізно.

• 

«Манодром» (Manodrome, реж. Джон Тренгов)

Після звільнення з роботи, Ральфі (Джерсі Айзенберг) починає працювати водієм Uber, щоб прогодувати себе та свою вагітну дівчину Сел (Одеса Янг). Він займається в місцевому спортзалі зі своїм другом Джейсоном (Філіп Еттінгер), який продає Ральфі таблетки за рецептом. Джейсон пропонує Ральфі зустрітися з кількома його друзями, стверджуючи, що вони мають ресурси, щоб підняти його на ноги. Так він потрапляє до лібертаріанської секти, на чолі якої стоїть Ден (Едріан Броуді) і основним каноном якої є насильницька поведінка.

Завдяки жахливій зачісці Айзенберг переконливо виступає в ролі придушеного невдахи, який ніяк не може зрозуміти, хто він є насправді. Але сценарій південноафриканського режисера Джона Тренгова так само безцільний, як і його герой. Хаотична поведінка Ральфі не ґрунтується на якійсь ідеології чи меті. Попри крутий каст та багатообіцяючий синопсис, найбільше, що можна винести з «Манодрому», — це відчуття порожнечі та втраченого часу.

•