Хроніки Берлінале-2023: подорожі в часі та анімація у головному конкурсі

«Минулі життя» (Past Lives, реж. Селін Сонг)

Картина режисерки Селін Сонг розповідає майже реальну історію. Сонг колись так само, як і головна героїня Нора (Грета Лі), ще в дитинстві переїхала з Кореї до Канади. Нора — письменниця, яка після 12 років життя за межами Кореї випадково знаходить акаунт свого шкільного «крашу» Хе Сон (Тео Ю).

Фільм починається зі сцени в кафе. Камера наближається до трьох молодих людей за барною стійкою. Двоє, чоловік та жінка, мають азійську зовнішність, в той час як другий чоловік — американець, занурений у свої думки, до якого дівчина повернулась спиною. Ми можемо тільки гадати, що їх обʼєднує. Хтось з них, вірогідно за все, пара, але хто саме?

На перший погляд, «Минулі життя» можуть здатися типовою романтичною комедією. Але, на відміну від звичних ромкомів, інтрига тут майже відсутня. Ба більше, ідеальне підґрунтя для любовного трикутника так і не переростає у зраду. Нора майже з самого початку чітко розуміє свій вибір. Хе Сон скоріше стає для неї тією ниточкою, що повʼязує її з минулим життям і країною, де вона народилась, аніж потенційним коханцем.

«Минулі життя» — це зворушлива історія про непрожите кохання двох старів друзів. Вона залишає по собі приємний післясмак смутку про те, що могло статись не тільки в житті героїв, але й в житті кожного глядача.

• 

«Коледж мистецтв 1994» (Art College 1994, реж. Цзянь Лю)

Філософські роздуми про мистецтво, вечірки, дешеві цигарки та перші відносини — явні ознаки студентського життя, а також анімаційного фільму китайського режисера Цзянь Лю «Коледж мистецтв 1994». Цитата, яка відкриває стрічку, звучить повчальною, втім справа все-таки стосується коледжу, тож це й не дивно. «Жити, помилятися, падати, тріумфувати, відтворювати життя з життя» — це уривок із «Портрету художника в молодості» Джеймса Джойса, і справді, сам Лю навчався в художньому коледжі на початку 90-х, коли і де відбувається дія стрічки. Тому відчуття квазімемуарів не залишає нас протягом усього фільму.

Анімаційний стиль Лю не назвеш революційним, втім складно відірвати погляд від деталізованого бекграунду та приємних кольорів. На фоні стін з облупленою фарбою та всіяних велосипедами алей персонажі виглядають менш чіткими: прості кольорові 2D фігури, які відрізняються одна від одної тільки зачіскою та формою тіла.

Стрічка з роздумами молодих людей з їх надмірною самозаглибленістю та схильністю вірити, що кожна їхня нова думка є унікальною, може стати приємним відкриттям. Їхні дискусії пов’язані з традиційним китайським мистецтвом, яке вони вивчають, а також з Марселем Дюшаном, Анрі Матіссом, Куртом Кобейном та іншими. «Коледж мистецтв 1994» — це впізнаване відображення життя раннього 20-річного віку, незалежно від того, де і коли саме відбувається дія — в Китаї 90-х або в Україні 2020-х. Все ж таки, всіх нас інколи накриває ностальгія за студентськими часами, то чому б не повернутися туди знову, навіть всього на пару годин?

• 

«Сузумі» (Suzume, реж. Макото Сінкай)

Історія Сузумі починається із зустрічі чарівного незнайомця на її шляху до школи. Вирішивши прослідкувати за ним, головна героїня натрапляє на дивні двері посеред напівзруйнованої будівлі. Не буду розкривати всі деталі сюжету, але далі події розгортаються досить швидко і неочікувано, бо якими ще словами можна описати тендітні відносини Сузумі і ожившого триного стільчика, появу магічного кота, а також гігантського хробака, що спричинив глобальні катастрофи.

Ім’я режисера Макото Сінкая відомо у світі завдяки успіху фільму «Твоє ім’я», який у 2016 році приголомшив глядачів своїми пейзажами та фантастичними кольорами. Сінкай настільки пристрасний до деталей, що навіть його фони ретельно анімовані: від птахів, що пурхають високо в небі, до блиску, відбитого від далеких хвиль. В цьому плані «Сузумі» не стає виключенням. Візуальні рішення стрічки ідеально вписуються в сюжет, а задоволення від них не відпускає до кінця перегляду.

Що ж стосується вищезгаданих катастроф у фільмі, то й тут все не просто так. У цій роботі режисер намагається переосмислити травматичний досвід переживання японцями фукусімської трагедії та землетрусу у 2011 році. Втім, «Сузумі» не тільки про страх перед землетрусами, але й про історію 17-річної дівчини, чиє життя вже налічує низку проблем, і про те, як вона примиряється зі своїм минулим, сьогоденням і майбутнім.

• 

«20 000 видів бджіл» (20,000 Species of Bees, реж. Естібаліс Урресола Солахурен)

Восьмирічна дівчинка (Софія Отеро) страждає через те, що люди постійно звертаються до неї не так, як їй цього хотілося б. Вони продовжують називати її на ім’я, надане їй при народженні — Айтор. Хоча сама вона надає перевагу імені Коко, а також нафарбованим нігтям і купальнику з топом.

Найбільше у фільмі вражає навіть не тема, а акторська гра Отеро, якій на момент зйомок було всього вісім років. Жюрі Берлінале також відзначили це «Срібним ведмедем» за найкращу головну роль.

Згодом історії на кшталт «20 000 видів бджіл» стануть такими ж звичайними для жанру дорослішання, як історії про перше кохання чи розбите серце: молода дівчина, нещаслива у своєму тілі та в суперечці зі своєю родиною, нарешті визнає свою стать протягом одного ключового літа та переконує інших також це прийняти. Але зараз ця тема залишається досить актуальною і вартою уваги.

•