8½ найкращих фільмів 2024 року
Ділимося списком найкращих фільмів 2024 року. Фільми вказані в довільному порядку.
1. «Емілія Перес» (Emilia Pérez, реж. Жак Одіар)
Фільм «Емілія Перес» – це сміливий експеримент від режисера Жака Одіара, який поєднує кримінальну драму з мюзиклом. Сюжет розгортається навколо історії успішної адвокатки Ріти Моро Кастро (Зої Сальдана), яка погоджується допомогти Хуану Дель Монте (Карла Софія Гаскон), очільнику мексиканського наркокартелю, здійснити його найзаповітнішу мрію – стати жінкою. Після змін дружині Хуана, Джессі (Селена Гомес), повідомляють, що її чоловік загинув.
Прем’єра фільму відбулася на Каннському кінофестивалі, де стрічку зустріли тривалою стоячою овацією – 11 хвилин. Це одна з найдовших овацій фестивалю того року, що підкреслює сильне враження, яке справила стрічка на глядачів.
Мюзикл, як жанр, має як своїх відданих шанувальників, так і затятих «хейтерів». Однак «Емілії Перес» вдалося вдихнути нове життя в жанр завдяки поєднанню музики та кримінальної драми. Попри те, що Жак Одіар раніше здобув популярність завдяки фільмам, які скоріше досліджували маскулінність, цього разу режисер звертається до жіночих історій. Хоча цей крок виглядає як спроба «хайпонути», тема стрічки все ж залишається актуальною.
2. «Субстанція» (The Substance, реж. Коралі Фаржа)
Фільм «Субстанція» від режисерки та сценаристки Коралі Фаржею – це боді-горор, що змушує глядача буквально відчувати дискомфорт на фізичному рівні. Прем’єра стрічки відбулася на 77-му Каннському кінофестивалі, де вона отримала приз за найкращий сценарій.
У центрі сюжету – Елізабет Спаркл (Демі Мур). Вона – 50-річна «оскароносна» акторка та ведуча популярного фітнес-шоу, яка опиняється на межі втрати кар’єри через бажання телебачення замінити її молодшою кандидаткою. У відчаї Елізабет знаходить експериментальний препарат, що дозволяє тимчасово повернути молодість, створивши її ідеальну молоду копію – Сью (Марґарет Кволлі). Проте цей дар обертається чимось значно складнішим, ніж героїня очікувала: Елізабет та Сью вимушені буквально ділити одне тіло, що призводить до фізичних, моральних і психологічних конфліктів.
Якщо ви ще не дивилися фільму, попереджаю: його не варто дивитися під час прийому їжі. Візуально шокуючі сцени – фірмовий почерк Фаржею, але вони не єдиний елемент, який залишиться у пам’яті. Акторські роботи Мур і Кволлі, а також цікавий погляд на теми старіння, ідентичності та сприйняття себе перетворюють стрічку на багатогранне кінематографічне явище.
Особливої уваги заслуговує фінал. Спочатку здається, що фільм мав би завершитися раніше, проте третій акт, з його напруженою атмосферою і абсолютно абсурдними подіями, стає кульмінацією, яка надає фільму завершеного і навіть логічного вигляду. «Субстанція» – це іронічний, відвертий і жорстокий погляд на наше прагнення до досконалості, що здатен як шокувати, так і викликати співпереживання.
3. «Мирні люди» (реж. Оксана Карпович)
Фільм Оксани Карпович «Мирні люди» показує два паралельні світи, розкриваючи масштаб війни через зіставлення образів і звуків. Камера неспішно фіксує українські села, міста, будинки та дороги, звільнені від російської окупації. Ці кадри руйнувань, які поступово наповнюються життям, стають контрастом до нормалізації жаху в медіа та викликають надію на відновлення.
Аудіоряд фільму формує сильний контрапункт до візуального. Ми чуємо записи телефонних розмов, перехоплених у 2022 році Службою безпеки України, між російськими солдатами, які перебувають на фронті, та їхніми сім’ями. Солдати зізнаються у згвалтуваннях, мародерствах і жорстоких катуваннях, а їхні родичі демонструють страхітливий рівень шовінізму, ненависті та впливу пропаганди.
Режисерці вдалося за допомогою простих, але потужних засобів передати реалії війни. Контраст між зруйнованими містами у візуальному ряді та російською пропагандою у звуковому зробив «Мирних людей» сильним емоційним і аналітичним висловом про російське вторгнення. Фільм залишає по собі глибоке враження, і є надія, що тепер його зможуть побачити якомога більше іноземців.
4. «Суперники» (Challengers, реж. Лука Ґуаданьїно)
«Суперники» – це американська спортивна драма з елементами романтики, знята режисером Лукою Гуаданьїно за сценарієм Джастіна Курітцкеса. Фільм розповідає про складні стосунки у трикутнику між колишньою зіркою тенісу, яка через травму змушена стати тренеркою (Зендея), її колишнім хлопцем, тенісистом низького рівня (Джош О’Коннор), та її чоловіком, чемпіоном з тенісу (Майк Фейст). Події охоплюють 13 років їхнього життя, що кульмінують у важливому матчі між чоловіками на турнірі ATP Challenger Tour.
На перший погляд може здатися, що спортивна драма – жанр, у якому вже сказано все, що тільки можна. Проте Лука Гуаданьїно довів, що навіть тут є простір для експериментів. Поєднавши свій вишуканий стиль із традиційними елементами жанру, він створив щось справді нове та свіже. Завдяки майстерному монтажу й ретельно підібраній музиці фільм сприймається як захоплива історія про спорт, кохання та зраду, яка не залишить байдужим ні любителів тенісу, ні шанувальників якісного авторського кіно.
5. «Химера» (La Chimera, реж. Аліче Рорвахер)
Прем’єра нового фільму італійської режисерки Аліче Рорвахер відбулася 26 травня 2023 року в основній конкурсній програмі Каннського кінофестивалю, де він змагався за «Золоту пальмову гілку». У центрі сюжету – Артур, британський мародер, який у 1980-х роках втягується у міжнародну мережу контрабанди етруських артефактів. Головну роль виконав Джош О’Коннор, а у другорядних ролях з’являються Карол Дуарте, Вінченцо Немолато, Альба Рорвахер і Ізабелла Росселліні.
Режисерка майстерно поєднала у стрічці елементи фентезі, комедії та драми, створюючи унікальну атмосферу, яка балансує між веселощами і глибокою меланхолією. Як і в попередньому фільмі Рорвахер «Щасливий Ладзаро», у «Химері» досліджується італійська культура як скарбниця минулого. Це кіно про спроби використати величне надбання минулого для сьогодення – як через артефакти, так і через воскресіння духів давнини. Проте ця спокуса обертається відчуттям втрати та суму, ніби оточення себе примарами.
6. «Інша людина» (A Different Man, реж. Аарон Шимберг)
У центрі сюжету «Іншої людини» – амбітний актор із Нью-Йорка Едвард, який страждає від рідкісного захворювання. Вирішивши наважитися на радикальну пластичну операцію, він отримує нове обличчя, а разом із ним – і можливість розпочати нове життя. Та чи може зовнішня трансформація змінити внутрішній світ?
Режисер Аарон Шимберг створив провокаційну сатиру, що балансує між трилером і чорною комедією. Сюжет грає з ідеями самосприйняття, соціальних очікувань і того, як зовнішність формує наші стосунки зі світом. Едвард (у виконанні Себастьяна Стена) намагається побудувати нове життя після операції, але зустрічає Освальда (Адам Пірсон) – впевненого в собі чоловіка з тим самим діагнозом, якого Едвард так невтомно намагався позбутися. Освальд стає для героя не лише дзеркалом, але й своєрідною загрозою, яка змушує його переглянути своє розуміння себе.
Атмосфера фільму занурює у похмурі та вузькі вулички Нью-Йорка, які стають символом замкненості й внутрішніх конфліктів героїв. Акторська гра вражає: Себастьян Стен, який отримав «Срібного ведмедя» за найкращу головну роль, передає тривожність і невпевненість свого персонажа, а Адам Пірсон з його легкістю й харизмою викликає симпатію та захоплення.
7. «Ідеальні дні» (Perfect Days, реж. Вім Вендерс)
«Ідеальні дні» – новий фільм німецького режисера Віма Вендерса, знятий у співпраці з Такумою Такасакі. Це копродукція Японії та Німеччини, яка зворушливо та неспішно досліджує життя звичайної людини. Головний герой, Хіраяма (у блискучому виконанні Кодзі Якушо), працює прибиральником громадських туалетів у Токіо. Його дні повторюються з майже монотонною точністю: світанок, робочий одяг, кавовий напій із автомата, і поїздка в мікроавтобусі до чергового туалету. Прем’єра фільму відбулася на Каннському кінофестивалі, де стрічка отримала приз екуменічного журі, а Кодзі Якушо був відзначений як найкращий актор. Крім того, фільм номіновано на премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний фільм».
Вендерс перетворив, здавалося б, буденну історію на вишукану медитацію про красу простоти та радість у дрібницях. Хоча Хіраяма веде самотнє життя і спілкується з людьми мінімально, його здатність бачити прекрасне в повсякденності додає стрічці життєствердної глибини. «Ідеальні дні» – це нагадування, що справжнє багатство ховається не в матеріальних речах, а у здатності помічати світ серцем.
8. Дагомея (Dahomey, реж. Маті Діоп)
Переможець цьогорічного Берлінського кінофестивалю – це потужне й роздумливе кінематографічне дослідження питань колоніальної спадщини, національної ідентичності та зв’язку між минулим і сучасністю. У центрі історії – повернення 26 королівських скарбів королівства Дагомея до їхньої батьківщини, сучасної Республіки Бенін. Ці артефакти, які були викрадені французькими колоніальними військами у 1892 році, нарешті залишають Париж у листопаді 2021 року. Однак це повернення породжує низку складних питань: що ці скарби означають для нації, яка змушена була жити й розвиватися без них?
Режисерка Маті Діоп будує свій фільм як поєднання документального реалізму й філософської медитації. Глядач спостерігає за процесом передачі артефактів: від ретельного пакування в музеї Парижа до урочистого розпакування в Беніні. Камера неспішно фіксує ці моменти, підкреслюючи їхню історичну важливість і водночас буденність. Голос короля Гезо, одного з монархів Дагомеї, в уявному монолозі рефлексує про роки «ув’язнення» в чужині, додаючи глибини й символізму до матеріальних об’єктів.
Однак справжнє життя фільму розгортається під час жвавих дебатів студентів Університету Абоме-Калаві. Молоді люди палко обговорюють значення повернення скарбів: чи є цей жест від Франції лише символічним, зважаючи на тисячі інших артефактів, які залишаються у закордонних колекціях? Деякі називають це дипломатичним компромісом, інші – образою. Ще хтось наголошує, що культура Беніну існує не лише в цих матеріальних об’єктах, а й у творчості його сучасних жителів.
8½. Fontaines D.C. – «Starbuster» (реж. Об Перрі)
Оскільки в мене цей рік пройшов в супроводі музики Fontaines D.C., то й останнім пунктом в цьому списку вирішила зробити кліп на пісню «Starbuster» з останнього альбом гурту «Romance». Як виявилось, цей сюрреалістичний кліп був натхненний панічною атакою вокаліста на станції Кінгс-Кросс Сент-Панкрас у Лондоні.
Кліп починається з того, що Ґріан Чаттен виходить на вулицю, контрастуючи похмурий день із яскраво-зеленим футбольним костюмом та інгалятором на шиї, який замінює свисток. Спочатку все здається доволі звичним. Але стає дивним, коли Чаттен втрачає контроль над м’ячем, і той закочується під гаражні двері. Чаттен починає перетворюватися на викривлених персонажів, між затяжками з інгалятора, який стає його рятівним кругом. Проте яскраво-зелений спортивний костюм залишається незмінним елементом.
