На крок попереду: як Нолан працює з часом у своїх стрічках

На екрани вийшов довгоочікуваний «Тенет» — черговий інтелектуальний блокбастер Крістофера Нолана. Великий самоук та архітектор від кіно знову експериментує з часом: згадуємо, як режисер робив це в попередніх стрічках та розбираємося у хронології «Тенета».

 

Пам’ятай (2000)

До Нолана реверсивна драматургія була не надто популярним методом. «Пам’ятай» став одним з найвидатніших прикладів цього методу і породив низку подібних стрічок — «Незворотність» Гаспара Ное, «Вічне сяйво чистого розуму» Мішеля Гондрі, «5х2» Франсу Озона. Психологічний трилер приніс Нолану народну любов і першу сценарну номінацію на «Оскар». А також міцно зріднив ім’я режисера з ознакою «новатор». 

Герой з відсутністю короткочасної пам’яті розслідує вбивство дружини. Він пам’ятає все, що було вбивства, але не може пригадати, що було більше ніж 15 хвилин тому. Йому доводиться постійно фіксувати отримані результати — на фотокартках та власному тілі. Окрім того, що починається стрічка з розв’язки, її дискретність руйнується з кожним новим «епізодом» героя. Паралельно розвивається хронологічно послідовна лінія.

Реверсія і фрагментарність виконують у «Пам’ятай» важливу функцію: поставити глядача на місце персонажа, що страждає на рідкісне захворювання — антероградну амнезію.

 

Початок (2010)

Справжнє свято паралельного монтажу — чотири лінії, що знаходяться всередині п’ятої. Герої — спеціалісти з промислового шпіонажу, здатні проникати в чужі сни. Чим глибше, тим повільніше рухається час. Не помилитися поверхом підсвідомості глядачеві допомагає також різне забарвлення (до такого прийому Нолан вже вдавався в «Пам’ятай»). Аби показати плинність часу, Нолан не цурається навіть банального сповільненого відтворення, і, чорт забирай, making slow motion great again!

Про особисті стосунки Нолана з часом можна судити з темпоритму творчості режисера. Ідею «Початку», наприклад, він кристалізував близько десяти років. Недивно, до речі, що місцем дії було обрано сни. Поки що це єдиний транспорт для подорожей у часі. 

 

Інтерстеллар (2014)

Попереднім роботам Нолана часто закидали логічні нестикування, тож перед черговим зануренням у лабіринти часу режисер порадився з одним із головних світових експертів з теорії відносності Кіпом Торном. Під чуйним доглядом фізика створювався сценарій Ноланівського opus magnum, замішаний на квантовій гравітації та теорії струн. Завдяки науковому підходу та масштабності Нолану вдалося зняти один з найважливіших сай-фай творів сучасності.

Розмах космічного епосу вимірюється світловими роками, дія триває десятки років і розгортається в п’яти вимірах. Та насправді «Інтерстеллар» — історія про батьківську любов. Колишній пілот, а нині фермер, летить в космос на пошуки нової планети для людства. На нього очікує подорож світами, а на його доньку — довге очікування на Землі. Герой опиняється у нерівній сутичці із часом, та врешті решт підкорює його. Чи не про це мріє і сам Нолан?

 

Дюнкерк (2017)

Фільм-реконструкція Дюнкеркської операції — перший фільм британця, знятий за реальними подіями. З героями стрічки ми проводимо тиждень на суші, день на морі, годину в повітрі. Нолан не був би Ноланом, якщо поставив би ці лінії одна за одною. Режисер примудряється модифікувати улюблений паралельний монтаж, експериментуючи цього разу з тривалістю часу різних сюжетних ліній. І навіть у кожній з них події не завжди ідуть послідовно. Ідеально складена («Дюнкерк» навіть має «Оскар» за найкращий монтаж) мозаїка з епізодів утворює унікальний просторово-часовий континуум стрічки.

Порівняння з Ейзенштейном сипалися одне за одним — режисер «Панцирника Потьомкіна» тяжів до монтажного кіно та монументального стилю, задля якого часто жертвував цілісними персонажами та доладним сюжетом. Попри відсутність класичної системи образів та наративного стрижня «Дюнкерк» розрахований суто на чуттєве сприйняття. На заміну традиційним драматургічним методам Нолан віддає перевагу аудіовізуальним, що забезпечують імерсивність та викликають ефект присутності в глядача.

 

Тенет (2020)

В майбутньому винаходять технологію, що дозволяє рух предметів назад у часі. Ноу-хау потрапляє в теперішнє, але, на жаль, у руки до поганця, який марить кінцем світу. Звісно, хороші хлопці апокаліпсису дозволити не можуть, тож починається спецоперація з (сюрприз!) порятунку людства. Нолан знову повертає час назад, цього разу навіть у фізичному сенсі: на екрані у зброю повертаються кулі, предмети й люди рухаються назад, зруйновані будівлі відновлюються. Виглядає збіса видовищно й магнетично. 

Нолан називає «Тенет» класичною шпигунською історією. Та де там! По-перше, інтелектуальний снобізм нікуди не подівся. По-друге, він сусідить з елементами, притаманними гік культурі. Тут і коміксовий патерн про супергероя, що рятує людство, і наче з «Матриці» Обраний. Ну а про мандрівки в часі годі й казати. «Пасхалочка» зашита навіть у назві, адже «Тенет» — паліндром, що символізує здатність часу рухатися в обидва боки. 

Попри традиційну візуальну та емоційну холодність, попри місцями надмірну заплутаність (якими так часто дорікають Нолану), «Тенет» все ж причаровує глядача. Репліка однієї з героїнь «Не намагайтесь зрозуміти це — відчуйте» могла б стати універсальною анотацією до творчого доробку режисера. Якщо його гігантський атракціон не поверне людей до кінотеатрів, то на інші годі й сподіватися. 

Залишити відповідь