Що дивитися на Docudays UA цього року: вибір редакції

Віддалений гавкіт собак

Данія, 2017. Реж. Сімон Леренґ Вільмонт

Минулого року стрічка про події на сході України отримала на Docudays UA головний приз студентського журі. Потім були перемоги на інших фестивалях і шорт-ліст на здобуття «Оскара». Щемливу історію маленького Олега, який намагається віднайти мир під час бойових дій у рідному селищі Гнутове на Донеччині, знову можна буде побачити на великому екрані, а після перегляду поспілкуватися з режисером. Сімон Леренґ Вільмонт, до речі, цього року увійшов до журі: данець судитиме український конкурс та міжнародний короткометражний конкурс фестивалю.

 

Тато — мамин брат

Україна, 2018. Реж. Вадим Ільков

Нова робота режисера документальної стрічки «Вальс Алчевськ» та оператора фільму Романа Бондарчука «Вулкан» розповідає історію відомого в київських арт-колах художника Анатолія Белова. Коли погіршився психічний стан здоров’я сестри, митець почав опікуватися нею і доглядати п’ятирічну племінницю. В богемному житті артиста з’являється родина, тож тусовкам доведеться трошки поступитися місцем. Але головний герой, здається, і не проти.

 

Неспокій

Великобританія, 2017. Реж. Дженніфер Брі
 
Що ви знаєте про синдром хронічної втоми? Певно, більшість запевнятиме, що це неочевидний синонім лінощів. Але британка Дженніфер Брі на своєму прикладі доводить справжність захворювання, яке жодним чином не скидається на відпочинок. Розлад поставив під загрозу написання дисертації та весілля героїні, тож авторка закликає переглянути кліше щодо нього і своїм документальним дослідженням сказати мільйонам, які страждають на синдром хронічної втоми, що їхня хвороба — не вигадка.
Проект також буде представлено у VR-кінотеатрі, кожен охочий матиме можливість краще пізнати симптоми загадкової хвороби і відчуття людини, яка на неї страждає.

 

Домашні ігри

Україна, 2018. Реж. Аліса Коваленко

Прем’єра стрічки, тоді ще короткометражної, відбулася на Docudays UA минулого року. З того часу Аліса Коваленко встигла здобути грант The Guardian, перетворити стрічку на повний метр і повертається тріумфаторкою ще одного важливого українського фестивалю: «Домашні ігри» здобула перемогу в номінації «Найкращий європейський документальний фільм» в Одесі.

Головна пристрасть 20-річної Аліни — футбол. Але мати дівчини помирає і героїня тепер має доглядати маленьких брата і сестру. Теперь Аліні доведеться обирати між спортивною кар’єрою і родиною.

Обережно, провалля!

США, , 2018. Реж. Бінґ Ліу
 
Чи часто з’являється можливість подивитися документальних номінантів на «Оскар» на великому екрані? Ото ж бо! Та «Обережно, провалля!» треба переглянути не тільки через чималий список здобутих нагород. Це — неймовірно талановито зафільмована історія дорослішання, лікування власних психологічних травм та здобуття віри у власні сили. Життя — не прогулянка зі скейтбордом, хоча на перший погляд «Обережно, провалля!» може видатися стрічкою саме про захоплення дошкою. А насправді це портрет цілого покоління, до якого, попри географічні відмінності, відноситься й багато з нас.

 

24 кадри

Іран, 2018. Реж. Аббас Кіаростамі
 
Якщо ви раптом не чули про Іранську нову хвилю кінематографа, то шутчіш до гуглу, адже стрічку одного з її метрів показують цьогоріч на Docudays UA. Власне, «24 кадри» —  це радше мультимедійний проект, але це в жодному випадку не зменшує його художньої вартості. Аббас Кіаростамі обрав 20 фотознімків з власної колекції та анімував їх, намагаючись відновити емоції, які відчував при створенні кадрів. Матеріал зводила до купи команда іранських спеціалістів протягом трьох років. «24 кадри» — одночасно й остання робота, і данина великому майстру, який пішов з життя у 2016-му.

 

Окупований кінотеатр

Сербія, 2018. Реж. Сєнка Домановіч
 
У 2014 році молоді сербські кінематографісти окупували кінотеатр «Зірка» в Бєлграді. Будівлю було приватизовано незаконно, активісти воліли відвоювати приміщення у держави. Ідея, яка об’єднала всіх на початку, дуже швидко трансформувалася у щось індивідуальне для кожного учаснику протесту, тож перестала бути ефективним клеєм для утримання формації. Фактично, це історія будь-якої революції, яка, до того ж, дуже добре резонує з ситуацією, що склалася навколо київських кінотеатрів «Україна», «Кінопанорама» та «Київ».

 

У пошуках Фаридех

Іран, 2017. Реж. Азадех Муссаві, Курош Атає
 
6-річну Фаридех, яку покинули в одному з Тегеранських храмів, всиновила голландська родина. Вже повнолітня дівчина мучиться питанням власної ідентичності, тож попри застороги батьків рушає до рідного Ірану. Одна з трьох родин, з якими знайомиться головна героїня, може виявитися її біологічною. За відгуками, історія сердешної Фаридех не зворушить хіба що робота, тож не опирайтесь сентиментальності та долучайтеся до її пошуків.

 

Острів голодних привидів

 
Німеччина, 2018. Реж. Ґабріель Брейді
Популяція червоних крабів щороку мігрує островом Різдва з джунглів до води. Територію з ними ділить закритий центр для біженців, з якими працює психотерапевтка По Лін Лі. Дослідження міграційної кризи на прикладі крабів та людей принесло австралійській режисерці Ґабріель Брейді головний приз в документальній секції кінофестивалю Трайбека. Такого атмосферного кіно про безвихідь ви ще не бачили.

Історія зимового саду

Україна, 2018. Реж. Семен Мозговий
 
Валентина Вороніна доглядає павільон квітникарства на ВДНГ, здається, все своє життя. Аж от її ввівчливо прохають піти на пенсію. Жінка заперечує, адже вважає, що рослини без неї загинуть. Одночасно з цим група загадкових радіоестезистів знаходить біля входу в павільйон канал потужної позитивної енергії. Дебютна робота харків’янина Семена Мозгового бере участь в головному конкурсі цьогорічного Docudays UA.

 

Залишити відповідь